Вишиваний рушник, як і писанка, являється символом України і посідає в народній обрядовості особливе місце. Рушник супроводжує українця від самого народження і до кінця життєвого шляху. У складних орнаментах вишивки збереглись прадавні знаки і символи, символіка червоного кольору, як відбиття генетичної культурної пам'яті народу.
Рушник завжди був не тільки окрасою житла, а й входив до його оберегової системи, виконував важливу образно-символічну роль і в християнській обрядовості . Рушник - це не просто шматок тканини, не тільки побутова реалія або витвір мистецтва. Рушник - це відображення явищ, подій і фактів, поєднання матеріального з духовним. Кожна деталь рушника, кожен стежок, а також цвітова гама несуть в собі глубокий зміст та символіку.
Серед вчених немає одностайної думки про точний час виникнення рушника. Якщо залишки писанок археологи знаходили під час розкопок стародавніх міст і могил, то залишки рушників не могли бути віднайденими, оскільки тканина не може зберігатися протягом такого тривалого часу. Про стародавність походження рушника можна судити лише з малюнків і фресок, які збереглись до наших днів.
Зразки найдавнішої вишивки в музеях Європи відносять до V ст. н.е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть. Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів - мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося.
Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Анріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. В процесі історичного та культурного розвитку в Україні у кожній місцевос утворились характерні орнаментальні мотиви і композиційні рішення, найбільш улюблені поширена кольорова гама, притаманні лише цій місцевості техніки шитва [4]. Вивчаючи орнаменти рушників, відчувається сила, що йде від них, вражаюча ритмічною красою узорів, її таємничістю
|
